<< Главная страница

Iван Брюховецький orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=18365


(бл. 1623-1668) Iван Брюховецький був справжнiм сином своєï епохи: талановитий iнтриган, чудовий оратор, де магог, що навчився вiртуозно керувати натовпом, але не отримав майже нiякоï систематичноï освi ти. Карєру свою вiн розпочав служкою при гетьманi Богданi Хмельницькому. За Реєстром Вiйська Запорозького у 1649 роцi Брюховецький входив до складу гетьманськоï Чигиринськоï сотнi пiд прiзвиськом Iванець Хмельницького; втiм, лiтописець Самiйло Величко стверджував, що вiн був довiреною особою батька Хмеля та його неповнолiтнього сина Юрiя. У 1659 роцi невдоволення козакiв полiтикою Iвана Виговського настiльки поширилося, що Юрiй Хмельницький вирiшив цим скористатися i прибрати гетьманську булаву до рук. Але спочат ку треба було залучитися пiдтримкою запорожцiв. Тож Юрiй вiдправив на Сiч для переговорiв того ж таки Брюховецького, який блискуче виконав це доручення, а сам… залишився на Сiчi. Серед запорожцiв Брюховецький прожив вiд 1659 до 1662 року, i зовсiм не тому, що полюбляв сiчовий уклад. Вiн добре розумiв: Юрiй Хмель ницький порiвняно з власним батьком нездара, тому при ньому карєри не зробити. А саме здобуття високих посад i чинiв було для майбутнього гетьмана сенсом життя. Резиденцiя нового гетьмана Лiвобережжя та його уряд розташувалися в Гадячi. Брюховецький вва жав московського царя єдиним законним володарем Украïни, натомiсть, правобережний гетьман Павло Тетеря тримав руку польського короля. Тому протягом трьох рокiв володарi земель обабiч Днiпра без перервно воювати. Нарештi у 16631664 роках козаки Брюховецького та московськi вiйська довели Польщi, що заволодiти Лiвобережжям ïй не вдасться. Вони захопили Канев, Черкаси та Бiлу Церкву, розорили чимало правобережних мiст. Однак Чигирин Брюховецькому не скорився, а потiм пiд тиском воякiв Тетерi та польського уряду гетьман був змушений вiдступити за Днiпро. На той час запорожцi вважалися єдиною авторитетною суспiльно-полiтичною си лою, вiдданою Украïнi. Обуренi вiдновленням Гадяцькоïугоди 1659 року, вони вiдмовилися пiдкорятися Юрiю Хмельницькому й вирiшили обрати нового гетьмана. На Лiвобережжi спалахнула боротьба за владу. Головними претендентами на булаву вважались наказ ний гетьман Яким Сомко та нiжинський полковник Василь Золотаренко. Сомка пiд тримувала заможна старшина, а Золотаренка простi козаки. Невiдомо, чим би закiнчилась справа, але обидва претенденти почали обливати один одного багнюкою i вдалися до пiдступних iнтриг, заграючи з Москвою. Саме тодi Iван Брюховецький зрозумiв, що його час настав. Улiтку 1662 року в супроводi сiчовикiв вiн прибув до мо сковського воєводи князя Григорiя Ромодановського, запевнив, що не пiдтримує нi Сомка, нi Золотаренка i пропонує запорожцям i московським вiйськам обєднатися та разом виступити проти Юрiя Хмельницького. Сiчовики ж запевнили князя, що згоднi пiд тримати тiльки Брюховецького кандидата вiд народу. Пiсля тривалих перемовин Ромодановський почав довiряти гостю й виставив його перед царем як найбiльш прий нятного для Москви претендента на гетьманство. Як державний дiяч гетьман Iван Брюховець- кий не виправдав сподiвань спiввiтчизникiв. При розвязаннi будь-яких питань вiн дiяв ви ключно з позицiй власноï вигоди. Отримавши жадану булаву, вiн одразу ж забув про своï обiцянки пiклуватися про народ. Навiть най менше невдоволення на адресу гетьмана за кiнчувалося для необережних арештами, кон фiскацiями майна та стратами. Такi дiï аж нiяк не сприяли зростанню популярностi Брюхо- вецького. У серпнi 1695 року в Чигиринi зявився новий правитель потомок старовинного ко зацького роду Петро Дорошенко. Вiн вiдзначався виключними здiбностями, гнучким розумом, от римав прекрасну освiту i мав повагу козакiв. Поява могутнього та популярного конкурента налякала Брюховецького, i вiн негайно почав дiяти. У вереснi 1665 року гетьман прибув до Москви, де пiдписав iз царем угоду, яка ще жорсткiше обмежувала державний суверенiтет Украïни. За це вiн благав розмiстити росiйських воякiв у великих мiстах на лiвому березi Днiпра. Однак результат таких дiй гетьмана виявився несподiваним усе Лiвобережжя завирувало. День у день козаки та селяни готувались повста ти проти чужинцiв. Брюховецький швидко зрозумiв, що накоïв. Вiн навiть не уявляв собi, якоï шкоди спричинять московськi вiйська Украïнi. В 1666 роцi московськi воєводи почати поголовний перепис населення, обклали украïнцiв подушними податками, якi йшли до московськоï казни, почали забирати при бутки з торгiвлi та винокурiння, отримали юрис дикцiю над некозацьким населенням краïни. Геть ман втратив право пiдтримувати стосунки з iнши ми державами i навiть вимушений був просити прислати в Украïну митрополита з Москви. Через рiк в Андрусовi пiд Смоленськом Мо сковське царство пiдписало мирну угоду з Поль щею. Згiдно з нею Украïна дiлилася на двi частини: лiвий берег залишався у власностi Росiï, а правий отримувача Польща Що ж стосується Сiчi, то вона потрапляла пiд протекторат обох держав. Розумiючи, що булава от-от вислизне з його рук, гетьман Брюховецький, який вже отримав боярський сан, утнув таке, що на кiлька столiть забезпечило йому мiсце в списку, який щонедiлi читався в усiх московських церквах i починався зi слiв: Да будуть проклятi на вiки вiкiв злi крадiï та розбiйники… у 1667 роцi цей природжений iнтриган почав готувати антимосковське по- С. Василькiвський. На вартi встання. Таємна рада з цього питання вiдбулася в Гадячi 19 сiчня 1668 року. Вже 18 лютого з Гадя ча було видворено московськi вiйська, а воєводу- чужинця посаджено до каземату. Одночасно Брюховецький вирiшив просити протекцiï у Ту реччини i почав переговори з Петром Дорошен ком про створення єдиноï украïнськоï держави i проведення Ради Вiйська Запорозького з тим, щоб обрати чiльника обєднаноï У краïни. Нарештi обидва гетьмани, кожний зi своïм вiйськом, зустрiлися на Сербинському полi неподалiк вiд Котельви. ïхнi козаки розбили табори в кiлькох сотнях метрiв один вiд одного у пiднiжжя кургану Сербина могила. Дорошенко пiднявся зi своєю охороною на вершину кургану i закликав Брюхо вецького для перемовин. Але той вiдмовився, i тодi козаки, посланi правобережним гетьманом, спробували його схопити, ате невдало. Втiм, це вже не мато значення вояки Брюховецького почати масово переходити пiд руку Дорошенка. I хоча Дорошенко пiзнiше стверджував, що вiн аж нiяк не бажав смертi Брюховецького, козаки схопили-таки лiвобережного гетьмана, прикувати до гармати, а потiм забили на смерть. Часи були жорстокi, а розправа швидкою. Нiхто з украïнських лiтописцiв навiть не поспiвчував Iвановi Брюхо- вецькому, який пiшов iз життя у вiцi 45 рокiв, бо всього пять рокiв тому вiн таким же звiряче жор стоким чином позбавився власних конкурентiв Якима Сомка та Василя Золотаренка.

Iван Брюховецький orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=18365


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация