Черняк) orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=18290


(бл. 1550-1628) Олiфер Голуб народився в Стеблевi у 40-х ро ках 16 столiття. Де вiн навчався невiдомо, однак освiту отримав добру про це свiдчить хоча б те, що Голуб вiльно володiв латиною. Про родину гетьмана вiдомо мало. Його дружина, вочевидь, померла задовго до 1622 року того, коли Олiфер став гетьманом; є також в iсторичних документах деякi вiдомостi про сина Голуба, але подальша доля його невiдома. Першi згадки про дiяльнiсть Олiфера Голуба трапляються в лiтописах 1615 року, коли вiн уже мав ранг старшини, очолював козацький флот у нападах на турецькi землi i спалив двi пристанi у Стамбулi. Друга звiстка датується 1618 i 1620 роками. Козаки саме вели переговори з перським шахом щодо створення антиосманськоï лiги, i Го луб написав можливому союзнику два листи вiд iменi козацтва, з чого можна зробити висновок, що саме вiн вiв закордоннi справи гетьмана Петра Са гайдачного. Таке могло статися лише за умови,
якщо Голуб був одним iз найближчих помiчникiв, друзiв i радникiв видатного козацького полковод ця й дипломата. Бiльше того, Олiфер, безперечно, очолював старшинський уряд, але реєстри 1617 та 1622 рокiв не зафiксували iснування його полку, тобто вiн постiйно був при Сагайдачному. У 1622 роцi Сагайдачний, що дуже страждав вiд поранення отруєною стрiлою, яке здобув пiд час Хотинськоï битви, вирiшив скласти заповiт. Це вiдбулось 5 квiтня за пять днiв до кончини великого гетьмана. Розпорядниками свого майна Сагайдачний призначив митрополита Iова Бо рецького та Олiфера Голуба. Тодi ж стався унiкальний випадок, про який вiтчизнянi iсторики уникають згадувати. Помираючи, Сагайдачний заповiв Голубу… гетьманську булаву i подарував йому свiй титульний маєток Конашiвку. Про це в одному з листiв розповiдає Мелетiй Смот- рицький. У даному випадку гетьман дiяв не як виборна особа, а як упевнений у своєму правi європейський монарх. Голуб тим часом переïхав до Києва i разом iз митрополитом Iовом Борецьким 24 червня склав акт про передачу майна померлого вели кого гетьмана. Виконувачi духiвницi Сагайдач ного також розробили план сумiсних дiй козакiв та духовенства на сеймi, що мав вiдбутися на початку 1623 року.
Сагайдачного не стало 10 квiтня 1622 року, i новим ґ) V спадковим хазяïном булави став Олiфер Голуб. Така ситуацiя повторювалася I гекХщтотема л ьетилмр iьпелаiєьн.шск а иот ввНрр иiаоазззв сн iеж алли кеичотн,е знтрааяеякл з еи 3Уб4Нкна ирротзваоьоïокнкгвиоиое, козацтво вирiшило зiбратися на Велику Раду на рiчцi Росавi, яка i вiдбулася 20 травня. У той день на Кагарлицькому полi були присутнi понад двадцять ти сяч козакiв. Вони, власне, не зби- 1 ралися сперечатися з останньою волею Сагайдачного, але треба було створити видимiсть вiльних вибо рiв, щоб не порушити давню тра- Козацькi дицiю. Королiвськi комiсари не клейноди встигли на цю Раду. Польський уряд не бажав бачити на посадi гетьмана людину, яка б представляла iн тереси козацтва в цiлому. У цьому випадку були б знову порушенi болючi питання релiгiй ного характеру та розширення реєстру. Але вдiяти полякам нiчого не вдалося: друга Вели ка Рада пiдтвердиш результати першоï. Частина дiорами Вiйськова рада на Сiчi Напередоднi сейму козацька Рада, яка зiб ралася пiд Києвом, вирiшила домагатись остаточ ного скасування унiï, повернення церковних зе мель i вiдiбраних унiатами церков православнiй митрополiï, вiдновлення козацьких привiлеïв. Пiд керiвництвом нового гетьмана на Сiчi були укрiпленi обороннi споруди, у Трахтеми- ровi козаки знову вiдкрили притулок для лiтнiх
та безпомiчних козакiв. Вiдбувся новий вели кий похiд на морi i ще один пiд Бєлгород. У той же час до вiйська були вписанi сто тисяч козакiв, якими було доручено командувати ста полковникам. Козацьке посольство, що прибуло на сейм до Варшави, прямо заявило: у тому разi, якщо ïхнi побажання не будуть ви-конанi, вони зчи нять повстання. Але пiсля кiлькох днiв супе речок коронний уряд вирiшив: релiгiйних справ поки що взагалi не торкатися, реєстр скоротити до пяти тисяч, а питання унiï вiдкласти до наступного сейму. Протягом усього життя Олiфер Голуб виз начався як блискучий флотоводець. Вiн був останнiм гетьманом, який одержав так багато перемог на морi. Водночас ця людина з i фал а одну з провiдних ролей у повстаннi проти свавiлля шляхти. У 1626 роцi Голуб, якому було майже вiсiмдесят рокiв, знову посiв мiсце гетьмана Запорозького (тобто нереєстрових козакiв). Незважаю чи на вiк, вiн вирiшив ще раз узя ти участь у походi на Крим щоб остаточно звiльнити пiвострiв iз-пiд влади Стамбулу. У результатi, козаки буквально розтрощи ли турецьку армiю. Однак повернутися з цьо го походу Голубу вже не суди лося. Разом iз давнiм бойо вим товаришем Михайлом Дорошенком вiн загинув пiд Бахчисараєм.
Iсторики вважають, що невдача посольства спонукала Олiфера Голуба скласти iз себе повноваження гетьмана. На початку 1623 року булава була передана полковнику Богдану Коншi, а в травнi, пiсля раптовоï смертi Коншi, Михайлу Дорошенку. До речi, Голуб дiзнався про це лише пiзнiше, бо саме очолював морський похiд пiд Стамбул. Михайло Дорошенко влаштовував польський уряд вiн зневажливо ставився до Низового козацтва (чернi), дбав тiльки про потреби реєстровцiв, конфлiктував iз православним украïнським населенням. Козаки, отримавши такого ватажка, почали хвилюватися. У 1624 роцi, пiсля недовгого гетьманування Марка Жмайла, старшини зно ву повернули булаву Голубу, який до цього мав чин полковника.

Черняк) orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=18290