Павло Полуботок orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=18438


(?-1722) З iмям Павла Полуботка повязана одна з не- розкрнтнх таємниць Украïни. За легендою, на казний гетьман Полуботок на початку 18 столiття поклав до одного з англiйських банкiв майже 200 тисяч золотих червонцiв; згiдно iз заповiтом геть мана, скарб цей, коли вiн буде знайдений i повер нений iз процентами, слiд розподiлити мiж усiма украïнцями. Не так вже й легко виявилося зясу вати, де у цьому переказi закiнчується правда i починається вигадка. Отже, Павло Полуботок народився в родови тiй козацько-старшинськiй сiмï. За традицiєю у таких родинах чин полковника був спадковим i передавався вiд батька до сина. Пiсля того, як булава потрапила до рук Iвана Мазепи, гетьма на Iвана Самойловича заслали до Сибiру, а батька та сина Полуботкiв, повязаних родин ними звязками з опальним Самойловичем, по збавили усiх маєткiв. Але в 1708 роцi сам М азе па подбав, щоб той отримав чин полковника Чернiгiвського полку. Пiсля так званоï зради Ма зепи та знищення гетьманськоï столицi Батурина росiйськими вiйськами, цар Петро I зiбрав у Глухо- вi козацьку старшину, щоб обрати нового гетьмана. Козаки висловилися одностайно: булава повин на перейти до Полуботка. Але самодержець ва гався, i врештi-решт гетьманство дiсталося Павловi Скоропадському. Пiсля смертi Скоро падського, у 1722 роцi, козаки вручили булаву Полуботку, незважаючи на те, що царський уряд намагався остаточно знищити гетьман ство i передати владу в украïнських землях так званiй М алоросiйськiй колегiï. Тому гетьма ном Полуботок став не повним, а наказним, тобто тимчасовим. До 1723 року Павло Полуботок залишався у цьому станi i очолював малоросiйську Гене ральну вiйськову канцелярiю. Досить скоро мiж царським урядом i козацькою старшиною виник конфлiкт, який загрожував повстанням козацт ва. Петро I зрозумiв, що за цими заворушеннями стоïть саме Полуботок, i в серпнi 1723 року ви кликав наказного гетьмана в Петербург. По прибуттi гетьмана разом iз його посольством одразу ж вiдправили до Таємноï канцелярiï i зви нуватили в державнiй зрадi. Полуботок не виз нав своєï провини, зазначивши, що завжди слу жив i буде служити власному народу, i був увязнений в Петропавлiвськiй фортецi. У ïï казематi наказний гетьман i скiнчив свiй життє вий шлях у 1724 роцi. Неможливо точно сказати, чи володiв Павло Полуботок величезною кiлькiстю грошей. Зро зумiло, вiн мiг, скориставшись статусом наказ ного гетьмана, перетворити левову частку свого рухомого та нерухомого майна у золотi червiнцi. Цiлком можливо, що далеко не всi цi грошi на лежали саме йому. Не можна виключити, що на казний гетьман, передбачуючи плин подiй, вирiшив таким чином врятувати вiд пограбу вання частину коштiв, якi мали б скласти казну новоï украïнськоï держави. Iсторiя про золото Полуботка спливла лише у 1907 роцi, коли професор Олександр Ру бець надрукував у журналi Новий час докумен ти, знайденi в одному з архiвiв. Це був запис розповiдi англiйського шкiпера, на борт шхуни якого в Архангельську пiднялися троє молодих дужих украïнцiв, увесь багаж яких складала вели чезна дубова бочка неймовiрной важкостi. Цi люди прямували до Лондона, i вже в Англiï шкiпер особисто супроводжував ïх до контори Ост- Петро I у вязницi у Полуботка Iндськоï компанiï. Один iз козакiв називав себе Яковом, сином наказного гетьмана Полуботка. Вiн уклав у банк компанiï 200 тисяч рублiв зо лотом на невизначений термiн зберiгання пiд 4 вiдсотки рiчних. Грошi були покладенi на предявника; отримати ïх мiг сам Якiв, його батько, ïхнi нащадки чи особи, що мали б до вiренiсть вкладникiв на право одержання гро шей iз вiдсотками. У 1908 роцi 350 нащадкiв Полуботка зi бралися в мiстечку Стародуб на Сiверщинi. Се ред них обрали 25 осiб, що склали комiсiю з по вернення гетьманського золота в Украïну. Тодi ж було пiдраховано, що з 1723 року внесок гетьма на збiльшився в 1062 рази, тобто перетворився на 240 тонн золота! Втiм, нащадки Полуботка теж не мали права отримати грошi, бо в заповiтi гетьман зазначив: внесок можна забрати тiльки тодi, коли Украïна отримає незалежнiсть. У 1938 роцi уряд СРСР повiв новi таємнi переговори з англiйцями, наслiдки яких нам невiдомi. Можливо, саме тому СРСР пiзнiше отримав гарантiï вiйськовоï допомоги з боку Англiï. У 1964 роцi питання про гетьманську спадщину пiдняла швейцарська преса; на Укра ïнi тодi ж була сформована комiсiя з пошукiв козацького скарбу. Англiйцi занервувати премєр- мiнiстр Великоï Британiï, намагаю чись врегулювати конфлiкт навколо скарбу, навiть пропонував вибачити СРСР усi борги, включаючи царськi, аби питання було зняте. У 1968, а потiм i у 1986 роках одна за одною комiсiï вивчали цю справу i… кожен раз пiдписували вiдмову вiд фiнансових претензiй до Великобританiï. Але пiсля отримання Укра ïною незатежностi цi домовленостi мiж Ра дянським Союзом i Великою Британiєю втра тили чиннiсть. Тому була створена спецiальна комiсiя, яка й досi вивчає цю справу i нама гається вiдшукати прямих нащадкiв гетьмана, а також iсторичнi документи, якi беззаперечно свiдчили б про факт покладення украïнського золота до англiйськоï фiнансовоï установи, яка заперечує наявнiсть iснування будь-яких ра хункiв Павла Полуботка. У 1922 роцi прямий спадкоємець сина Полуботка, Остап, прибув iз Бразилiï до Вiдня, де зустрiвся з послом УРСР Ю. Коцюбинським. Вiн показав фотокопiю заповiту гетьмана i за пропонував: якщо представники украïнськоï влади допоможуть йому отримати спадщину з англiйського банку, грошi будуть переданi Украïнi. Сам Остап претендував тшьки на один вiдсоток коштiв свого предка. Керiвництво УРСР зробило запит, i представник Bank of England пiд час зустрiчi з Ю. Коцюбинським офiцiйно визнав iснування гетьманського внес ку. Iснувало лише три перешкоди вiдсутнiсть оригiналу заповiту, непризнання Англiєю на той час iснування УРСР i те, що видача такоï суми, на яку перетворились червiнцi Полубот ка з вiдсотками, була здатна зруйнувати тогочасну британську економiку.

Павло Полуботок orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=18438